«Чекаю, поки мої колеги отримають нагороди за свою працю, бо найвищої відзнаки вартий кожен із них»

До Дня Соборності України електромонтер-водій ОВБ Городнянської дільниці Чернігівського РЕМ Микола Мельник отримав високу державну нагороду – медаль «За працю і звитягу». За мужність, витривалість та ентузіазм, виявлені в період активної фази бойових дій на Чернігівщині, подання на неї для нашого колеги зробила місцева влада.

– Вважаю, що це не моя особиста нагорода, а нагорода усього нашого підрозділу, – говорить Микола Анатолійович. – Енергетик ніколи не працює один, ми працюємо разом, у команді.

Саме командою, в якій був і Микола Мельник, енергетики Городнянської дільниці двічі потрапляли в полон до рашистів – у 2015-му та 2022-му.

– Вперше це було на нейтральній території біля Монументу дружби неподалік від Сеньківки, – згадує він. – Там ми демонтували наше обладнання, яке після початку війни не використовувалось, однак росіяни звинуватили нас у тому, що крадемо їхнє. Забрали всіх у камеру тимчасового тримання на пункті пропуску «Нові Юрковичі» і виводили кожного по черзі на допити. Щоправда, нічого надзвичайного не запитували – куди ми їхали, хто направив, з якою метою. Телефони перевіряли. Їх тоді усе «Правий сектор» цікавив. Пробули ми там лише добу. Можна сказати, що відбулися легким переляком. А ось у 2022-му було вже страшніше…

27 лютого 2022 року бригада городнянських енергетиків поїхала ремонтувати пошкоджену лінію в Ільмівку, що на прикордонні. Однак на місці замість мешканців села їх зустріли російські військові зі зброєю. Понад чотири години хлопці пролежали на землі, далі ж…

– Нас роздягнули, оглянули, чи є у когось татуювання, а потім вишикували біля паркану. За нашими спинами стояли військові з наведеними автоматами. Ми зрозуміли, що все… – Микола Мельник замовкає. – Як востаннє подивились одне на одного, попрощалися, почули звук перезарядження автоматів, а далі… тишу і наказ одягатися.

Однак і на цьому все не завершилося. Після «розстрілу» енергетиків вивезли на територію Білорусі.

– Ми добре розуміли, що їдемо на Глибоцьке, адже колись одна з наших ліній йшла через територію білорусі, тож ми обходили її пішки. Коли нас везли, очі не закривали, то я ще дорогою дивився, в якому стані наші мережі. Звичка є звичка, навіть у таких умовах, – посміхається Микола Мельник.

Іще добу хлопці провели у «сусідів», потім же рашисти таки відпустили їх додому. Щоправда, добиратися до тієї ж Ільмівки енергетикам довелося пішки. Здавалось би, після такого знову вийти на роботу буде доволі важко. Однак…

– Микола – то шалена людина, – сміються колеги Миколи Мельника. – Ще тільки після полону у двір дільниці заїхали, як він вже у людей розпитував, які населені пункти на Городнянщині без світла. І жодного дня після цього не сидів удома – одразу ж на роботу вийшов.

– Так а хто ж ремонтуватиме ті мережі, як не ми? – посміхається Микола Анатолійович. – Навіть, якщо у селі живе зовсім небагато людей, залишати їх без електропостачання не хочеться. Тим більше у такий складний час. Так, місця, в які зараз їздимо на відновлення, направду небезпечні, але ж хтось має виконувати цю роботу. Та й взагалі, всі мої колеги – мужні, витривалі воїни енергетичного фронту, тож чекаю, поки і вони отримають нагороди за свою працю, бо найвищої відзнаки вартий кожен із них!