Історія

У витоків

Чернігівська енергетика пройшла шлях довжиною у століття і завжди з вдячністю та великою шаною буде згадувати тих, хто присвятив їй своє життя, тих хто своєю самовідданою працею доніс крізь століття енергію світла і тепла. Перша спроба електрифікації Чернігова була здійснена в 1893 р. Поштово-телеграфний механік М.О.Зюков взяв стару будівлю водокачки в оренду на 10 років і побудував першу електростанцію. Вона проіснувала до громадянської війни. Електричної енергії вистачало лише на забезпечення світлом 58 будинків та 4 вуличні ліхтарі. Працювала вона зі збоями, не задовольняла потреби населення. Потім джерело електричної енергії з‘явилося у Новгород-Сіверському. І на початок нового століття лише два міста – Чернігів та Новгород-Сіверський могли похвалитися наявністю джерел електричної енергії. У Новгород-Сіверському в 1901 р. повітове страхове товариство побудувало електростанцію, на якій встановило паровий котел, який працював на торфі та дровах і парову машину «Компаунд», від якої на ремінній передачі діяли дві динамо-машини постійного струму потужністю 60 кіловат та напругою 500 вольт. Основне призначення станції було забезпечення роботи системи зручного водопостачання. Крім того освітлювалось також кілька будинків в центрі міста. В 1912 році був додатково встановлений дизель-генератор К-60 виробництва Коломенського заводу потужністю 60 кінських сил. В період революції та громадянської війни електростанція продовжувала давати місту електроенергію. У 1921 році трапилася пожежа, в результаті якої згоріло її приміщення, втім обладнання залишилось не ушкодженим і вже в травні 1922 р. вдалося не лише відновити роботу станції, а й встановити на ній додаткових локомобіль на 50 кВт. В цей час на Новгород-Сіверський електростанції кочегаром працював Захар Андрійович Дударев Саме він на зорі розвитку електроенергетики започаткує династію енергетиків, представники якої працюють в енергетиці до сьогоднішнього дня.

Міжвоєнний період

Повільний розвиток енергетики на Чернігівщині в перші роки радянської влади характеризується історично нерозвинутим, в промисловому плані, господарством регіону. А в цей час в Радянському Союзі широким фронтом йшли роботи по здійсненню ленінського плану суцільної електрифікації країни. Враховуючи потреби Чернігова та перспективи його індустріального розвитку, Раднаргосп України в 1927 році виділяє Чернігівській міській раді 100 тис. карбованців на будівництво сучасної дизельної електростанції. Урочиста закладка будівлі Чернігівської міської дизельної електростанції на вул. Леніна (нині вул. Гонча,40) відбулася 7 листопада 1927 року. З нагоди визначної події пройшов мітинг, на якому був зачитаний, закупорений в пляшку і закладений у землю лист-послання нащадкам. Цей лист був випадково відритий екскаватором у 1977 році під час проведення земельних робіт в дворі підприємства. Оригінал листа зберігається в Чернігівському історичному музеї. До Другої світової війни електростанція входила до складу об’єднаного підприємства під назвою «Чернігівський електровод» і забезпечувала місто енергією і водою. В 1936 р. запущена ТЕЦ Чернігівській фабрики по обробці вовни. Свої невеличкі електростанції мали завод «Жовтневий молот», музична та меблева фабрики. До того ж електростанції працювали у Ніжині, Прилуках, Н-Сіверському, Борзні, Ічні.

Перші місяці Другої світової війни

В період Другої Світової війни, в ході літнього наступу німецьких військ 1941 роки, Чернігів став ключовим пунктом на шляху їх просування на Москву. Першим нальотам німецької авіації місто піддалося вже в кінці червня 1941р. 25 серпня 1941 року під час чергової повітряної атаки Чернігівська міська електростанція, а також інші локальні генерації підприємств були спалені. Місто залишилося без електричної енергії та водопостачання. Відновлення ДЕС та електромереж було суттєвим внеском в загальну справу по відродженню господарства міста. 31 березня 1947 року на електростанція здійснилася пожежа, в результаті якої її обладнання повністю вийшло з ладу і більше ніколи не відновлювалося. В середині 50-х років ХХ ст. рівень електрифікації Чернігівської області, яка майже повністю була сільськогосподарською, залишався вкрай низьким, а енергопостачання ненадійним. Електрифікація в сільській місцевості проводилася на базі маленьких гідро- і теплоелектростанцій потужністю від 12 до 50 кіловат. При цьому, лише у вечірні часи колгоспні двори, ферми, майстерні та деякі будинки сільських жителів забезпечувалися електричною енергією. Так, на гроші 11 колгоспів в 1954 році у Седневі на р.Снов була побудована гідроелектростанція потужністю 235 кВт, яка забезпечувала електричною енергією 6 навколишніх населених пунктів.

Сільська електрифікація

Фактично лише з 1958 року, коли була створена Чернігівська обласна контора «Сільенерго», розпочалася масова електрифікація сільського господарства області від постійних джерел. На момент створення «Сільенерго» до її складу увійшли Малодівицька теплова електростанція (смт. Мала Дівиця, Прилуцький район), Седнівська гідравлічна електростанція, Грем’яцька електростанція потужністю 376 кВт. В 1958 році була побудована і введена в роботу перша лінія 35 кВ для сільської електрифікації «Бровари – Козелець», довжиною 50 км з підстанцією 35/10 кВ «Козелець», на який був установлений силовий трансформатор потужністю 1000 кВа.

Райони електричних мереж

З 1 жовтня 1960 року обласну контору «Сільенерго» реорганізовано в Чернігівське енергетичне експлуатаційне управління сільського господарства. Для прискорення робіт по розвитку сільських електричних мереж в управлінні сільського господарства розпочалося поетапне створення нових адміністративних структур - районів електричних мереж. Одними з перших РЕМ були Козельцький, Прилуцький, Городнянський, Чернігівський райони електромереж. Особливо активно роботи по електрифікації області велися у 1966 - 1970 роках. У 1972 році була закінчена епоха великої електрифікації області і електричні вогні засяяли практично у всіх населених пунктах області. На той час в енергетиці працювало 1524 чоловіки. Впродовж наступних років «Сільенерго» було неодноразово реорганізоване, змінювало назву та підпорядкування. Для поліпшення рівня експлуатації сільських електричних мереж в 1972 році Чернігівське енергетичне експлуатаційне управління сільського господарства було реорганізоване в Чернігівське обласне підприємство сільських електричних мереж (ЧОПСЕМ), функції якого зберігались аж до наступної реорганізації електроенергетики, що пройшла в 1978 році. Заново створюються 13 районів електромереж на правах цехів. У лютому 1978 році на базі ЧОПСЕМ було утворено три потужні підприємства: Чернігівське північне підприємство електромереж (увійшло 9 північних районів області та всі електроустановки, що розташовувалися на їхньої території), Чернігівське центральне підприємство електромереж, Прилуцьке підприємство електромереж, які підпорядковувалися об’єднанню «Київенерго».

Чернігівобленерго

В 1995 році у зв‘язку з прийняттям Закону України «Про електроенергетику» ДЕП «Чернігівобленерго» реорганізоване у ДАЕК «Чернвігівобленерго». Остання реорганізація підприємств електромереж відбувалася у 1998 році. Північні та Південні високовольтні електромережі, а також 22 райони електромереж та Чернігівські міські електричні мережі, увійшли до складу новоутвореного відкритого акціонерного товариства енергопостачальна компанія «Чернігівобленерго», як відокремлені підрозділи і для них розпочався новий, сучасний етап розвитку. 18 квітня 2011 року ВАТ ЕК «Чернігівобленерго» рішенням загальних зборів акціонерів перейменоване у Публічне Акціонерне Товариство «ЧЕРНІГІВОБЛЕНЕРГО».

 

  Товариство змінює вектор розвитку. Важливим пріоритетом є інвестиції в модернізацію та реконструкцію енергетичних об’єктів, оновлення парку приладів обліку, підготовка професійних кадрів.