«Один ти нічого не вартий, разом же ми – та сила, яка зможе все!»

– 24 лютого я прокинувся від звуків сирени, що сповіщала про повітряну тривогу. Одразу ж зрозумів, що почалася війна, – згадує старший майстер Козелецької дільниці Чернігівського РЕМ Віталій Ющенко. – Найперше – звісно ж, побіг на роботу. Треба було заправити транспорт, бо було ясно, що скоро з бензином будуть проблеми. Перші дні усі були трохи розгубленими – не знали куди бігти і що робити, але тривав цей стан недовго. Як не крути, а людина пристосовується до будь-яких умов. Тож уже за кілька днів ми після обстрілів почали виїжджати на ці місця і лагодити пошкоджені лінії. Всяке бувало… Часто доводилося їздити просто під обстрілами, працювати під звуки канонади. Якось москалі оббомбили лінію 10 кВ у Надинівці. Ми (10 чоловік) приїхали на її відновлення і тут раптом почався обстріл одразу з кількох боків. Із кожною хвилиною стріляли все ближче і ближче. Було реально страшно, бо дуже переживав за свій персонал. А ще у голові постійно крутилася думка, що такою кількістю відновити лінію ми просто не встигнемо. Тоді я викликав додаткову бригаду і нам таки все вдалося. Доволі швидко, а головне – без жертв. Коли ж рашисти підірвали міст на Чернігів, наша дільниця виявилася відрізаною від обласного центру, тож ми допомагали колегам зі свого боку, чим могли, – підіймали лінії, які обстрілювалися з літаків, ділилися бензином, допомагали виїжджати родинам колег, передавали їм продукти.

А вже 6 квітня, коли Чернігівщина була нарешті очищена від російських окупантів, бригади Козелецької дільниці поїхали піднімати лінії у селах навколо обласного центру, які під час обстрілів подекуди були повністю знищеними.

– Зараз, у час технологій та електроніки, без світла ніяк, – констатує Віталій Володимирович. – А тому навіть в умовах війни ми мали якомога швидше відновлювати електропостачання споживачам Товариства. На мою думку, нічого героїчного в нашій роботі не було. Просто енергетика – дуже важлива галузь, а тому кинути все у такий критичний момент було б неправильно. І це не лише моя думка. Я дуже вдячний долі, що в той момент поряд зі мною були колеги, які розділяють цю точку зору. Один ти нічого не вартий, разом же ми – та сила, яка зможе все!