«Перші вибухи я почув о 6 ранку 24 лютого. Здогадуватись, що це, потреби не було – просто попід вікнами нашого будинку їхали російські танки…»

Семенівська дільниця Корюківського РЕМ – територія, яку рашисти і досі щодня обстрілюють з мінометів, гранатометів та артилерії. І майстер дільниці №2 Семенівської дільниці з експлуатації електромереж №1 Семенівської дільниці Корюківського РЕМ Олексій Кекух – один із тих, кому ще з лютого доводиться працювати в таких умовах.

– Перші вибухи я почув о 6 ранку 24 лютого, – згадує він. – Здогадуватись, що це, потреби не було – просто попід вікнами нашого будинку їхали російські танки… Пішов на роботу, але того дня на лінії вже ніхто не виїжджав – мимо приміщення дільниці теж їхала колона окупантів. Наші мережі постраждали одразу ж – танками були збиті опори, обірвані дроти. Ремонтувати все це капітально можливості не було, тож ми спочатку просто перекидали споживачів на інші лінії. Хоч територія нашої дільниці і була окупована, москалі нас не чіпали – стояли в основному за межами Семенівки в селах, часто переміщувалися з місця на місце. Бувало, заїжджали в селище і каталися вулицями, в ці дні ми намагалися їм на очі не потрапляти. Хто знає, що вони надумають… А в квітні, коли їх нарешті вибили з області, ми активно почали відновлювати всі пошкоджені лінії – ставили опори, тягли дроти. Хоча очікуване затишшя так і не прийшло – і досі рашисти щодня обстрілюють  нашу громаду з чого тільки можна! Прилітає в різні населені пункти, тож виїжджати на аварії доводиться часто. Перечікуємо обстріли і вперед!

Єдине – до тих ліній, які знаходяться попід самим кордоном, добратися семенівські енергетики не можуть і досі.

– Там ми поки що навіть обходів не робимо, – каже Олексій Вікторович. – Дуже вже великий ризик. Та й люди з тієї частини району давно повиїжджали. Де ж можна, стараємось відремонтувати все якомога швидше і повернутися, бо здогадатися, коли і куди знову почнуть стріляти, неможливо. Але, як не крути, а відновлювати електропостачання людям треба. Зараз вони, бідні, і так живуть у складних умовах, залишити ж їх без світла було б просто жорстко. Це в центральних районах області люди вже повернулися до більш-менш звичного життя, нам же зробити цього москалі не дають. Але нічого, сподіваємось, це ненадовго! Уже скоро кожен із нас зможе зробити усе, що планував до повномасштабного вторгнення. – І посміхається: – Я, наприклад, нарешті повезу дітей на море. Мої 12-річна Настуня та 6-річний Дмитрик жодного разу його не бачили. Збиралися цього літа, аж на тобі… Ну що ж, чекаємо на перемогу! Зараз це – найбільша мрія кожного із нас!