«Ми даруємо людям світло і тепло і маємо робити це й надалі, незважаючи ні на що!»
– Того дня я рано-вранці виїхав у Чернігів – домовився про консультацію в обласного лікаря. Ще коли збирався (а було це близько четвертої години), чув, що десь далеко щось гупає, але не надав тому значення, – згадує події 24 лютого майстер дільниці 1 групи Семенівської дільниці з експлуатації електромереж №3 Семенівської дільниці Корюківського РЕМ Олександр Байдала. – Однак встиг добратися лише до Холмів Корюківського району – зідзвонився з лікарем і той сказав, що в Чернігові зовсім неспокійно – вибухи, паніка, тож краще візит відкласти. Довелося повернути назад. Коли ж дорогою заїхав на заправку, почув, що всі люди обговорюють одне – росіяни порушили наш кордон. На в’їзді ж у Семенівку побачив танки – одразу було ясно, що не наші.
За лічені секунди до того, як мимо дільниці почала йти колона російської техніки, машина, якою їхав Олександр Байдала, заїхала у ворота Семенівської дільниці. Години зо три разом із колегами Олександр Сергійович спостерігав, як повз безперервно рухались бойові машини рашистів. Почався період окупації…
– І ось він якраз-таки був якимось… незрозумілим, – говорить Олександр Байдала. – Перший час на території нашого регіону російських військових майже не було. Окрім того, її і не обстрілювали. Ми залишалися вдома, виходили на роботу лише за потребою, та й сама робота була звичною – де-не-де пошкодження ліній, збиті опори, підключення генераторів. А ось зараз… Робота нетипова, складна і небезпечна, бо обстрілюють населені пункти, які ми обслуговуємо, росіяни щодня. Єдине – внутрішньо ми спокійні, бо поряд є наші військові. Приємно усвідомлювати, що живеш не в окупації і за потреби вони тебе захистять. Взагалі нам із військовими доводиться тісно співпрацювати – ремонт на території, що біля кордону, завжди узгоджуємо з ними. І, буває, в деякі місця хлопці нас не пускають. Звісно, відновлювати лінії, якщо не можеш добратися в потрібне місце, важко, та й самі обходи робити непросто – не всюди можна пройти звичними доріжками. Але то нічого – ми звикли працювати вже й у таких умовах. Мабуть, не помилюся, якщо скажу, що зараз енергетики – одна із найзатребуваніших професій. Ми даруємо людям світло і тепло і маємо робити це й надалі, незважаючи ні на що!