«Відновлюючи пошкоджені обстрілами мережі, ми відчували, наскільки потрібні тут і зараз, як багато від нас залежить і як саме ми, не військові, можемо допомогти у боротьбі із ворогом»

– Зранку 24 лютого 2022 року ми збиралися з дружиною на роботу. Як і зазвичай, разом пили каву, аж тут подзвонив син і сказав, що почалася війна. Я одразу лише посміхнувся: «Та ну хіба може таке бути? Ти щось не так зрозумів». Увімкнув телевізор. Так, почалося повномасштабне вторгнення росії… – згадує електромонтер з ремонту повітряних ліній електропередачі служби ліній 35 кВ і вище Олександр Москаленко. – Питання «Що робити?» навіть не стояло, одразу ж поїхали на роботу. Усяке могло трапитись, тож чергова бригада мала залишатися на місці. Щоправда, того дня на ремонти ми не виїжджали, сиділи на телефонах, слідкували за новинами. Як такі активні ремонтні роботи почалися аж після відходу рашистів. По лініях 110 кВ наше кільце виявилося розбитим, тож найперше на відновлення ми виїхали у Томашівку. Ходили лісами і власними очима роздивлялися російські бліндажі, побиту техніку, міни і розтяжки. Звісно, намагалися дуже від ліній не відхилятися, сапери частково пройшли територію, та мало чого там могло залишитись. 

Далі ж усією бригадою енергетики поїхали на відновлення у багатостраждальну Новобасанську громаду. 

– Було дуже добре видно, що там бойові дії йшли повним ходом, – хитає головою Олександр Михайлович. – Перше, що кинулося в очі, – розбиті будинки. Який це жах! Люди підходили до нас, запитували, коли буде світло, бо ж понад місяць без нього просиділи, розповідали, як росіяни знущалися над ними. Ми старалися дуже швидко працювати, так хотілося їм бодай чимось допомогти! Потім була Куликівщина – Количівка, Іванівка… Там теж ми побачили справжні жахіття війни. Дорога життя – дві розстріляні фури з гуманітаркою, спалені легковики… Було не по собі, але з’явилася страшенна жага до роботи, бо саме в той момент ми відчували, наскільки потрібні тут і зараз, як багато від нас залежить і як саме ми, не військові, можемо допомогти у боротьбі із ворогом. Таке ж відчуття було і на Миколаївщині, коли поїхали допомагати колегам із Півдня відновлювати мережі після тривалої окупації частини області. Зараз із впевненістю можу сказати: енергетики – це теж воїни, просто не військового фронту, і вони теж можуть і будуть (!) протистояти ворогові до останнього!