«По-справжньому страшно мені було лише один раз. І було це не на роботі…»

Уже 22 роки майстер Сновської дільниці №1 Корюківського РЕМ Олександр Трус працює в електроенергетиці, однак за весь цей довгий час він навіть подумати не міг, що колись виконуватиме свої безпосередні обов’язки в зоні бойових дій.

– Мій батько був електриком на заводі, тож після закінчення школи я вирішив піти його стопами і вступив на енергетика, – згадує Олександр Володимирович. – Роботу свою завжди любив. У наш час уявити своє життя без світла просто неможливо, а енергетики – саме ті люди, які його дарують іншим. Тому і з початком повномасштабного вторгнення росіян сумнівів у тому, що попри все треба виконувати свою роботу, в мене не було.

Територія Сновської дільниці – мабуть, єдина в нашій області, де фактично ані на день не припинялися обстріли. Рашисти обстрілювали села Сновщини як під час окупації у лютому-березні 2022-го, так і після виведення військ.

– Доводилось робити всяке… І посічені снарядами дроти скручувати, і повалені опори встановлювати, і прострілені трансформатори лагодити. Але… Якщо чесно, працювати так, щоб просто над головою кулі свистіли, мені не доводилось. А ось щоб десь неподалік, то, звісно, не раз. Під Єліним часто бувало, коли ще люди там залишалися. Зараз майже всі звідти виїхали, тож такої потреби немає. Взагалі ж у нашій зоні всі пошкодження після обстрілів усуваються, безнадійних ділянок немає. Не відновлюємо хіба там, де вже немає споживачів.

Призвичаївшись до роботи під обстрілами, Олександр Трус ставиться до таких умов майже спокійно:

– Звісно, завжди треба бути уважним й обережним, однак сказати, що виїжджаю на роботу я із величезним страхом, було б неправдою. За весь цей період по-справжньому страшно мені було лише один раз. І було це не на роботі…

Живе Олександр із родиною в Займищі. Саме цим селом у березні минулого року пробивалася на Городню колона рашистів.

–  Один місцевий сміливець вибіг просто проти танка і кинув у нього коктейль Молотова, отоді росіяни дуже розізлилися, чекали ж-бо, що їх тут із хлібом-сіллю зустрічатимуть. Повилазили з танку і почали стріляти з автоматів по будинках. Першим під обстріл потрапив мій. Огорожа розбита, стіна пошкоджена, вікна понівечені… Найстрашніше, що свідками тих подій були діти. І слава богу, що в момент обстрілу їх не було в хаті. Ми усією родиною встигли заховатися у підвал. А то хтозна, що було б… – зітхає Олександр Володимирович. І додає: – Ну що ж, чекаємо… Чекаємо на Перемогу і повернення до звичного мирного життя. Українці його дійсно заслужили!