«Енергетична безпека країни – це дуже важливо, а ми – ті малесенькі гвинтики, які її забезпечують»
В АТ «Чернігівобленерго» електромонтер з ремонту повітряних ліній електропередачі служби ліній 35 кВ і вище Олег Карпенко працює вже 5 років.
– За фахом я електрик, – говорить він. – Але під час навчання ми більше займалися електронікою, в нашій же службі потрібно трохи інше – виконання грубої чоловічої роботи. Ставимо опори, тягнемо дріт, ремонтуємо ізолятори, під час розчищення трас ліній електропередачі пиляємо дерева. Усьому цьому довелося вчитися вже на місці. Добре, що команда в нас така дружна – завжди разом, завжди одне одному допомагаємо й усіляко підтримуємо, а це дорогого вартує, тим більше у такий складний час. Тому у 2022-му тільки-но майстер зателефонував і сказав, що треба виходити на роботу, одразу ж відповів, що готовий їхати на ремонт ліній будь-куди, де моя робота буде потрібною.
Разом зі своїми колегами Олег Валентинович пройшов неабиякий гарт під час відновлення пошкоджених обстрілами ліній на рідній Чернігівщині, а потім і на не менш багатостраждальній Миколаївщині.
– Вразили масштаби руйнувань Чернігова і сусідніх сіл. Анисів, Количівка, Лукашівка, Іванівка… У цих краях жили мої родичі, на літо я приїжджав у Слободу до бабусі, то добре знав ці місця, часто до дрібниць, тому було дуже важко дивитись на те, що там робиться. Коли проїжджали повз лінії, усе видивлявся знайомі пейзажі – ось канава, де в дитинстві рибу ловив, ось вулиця, на якій грався зі знайомими хлопчаками. Заїхали в Слободу, а там техніка понівечена навкруги, танк пошкоджений стоїть, а руйнувань стільки, що не злічити, Якщо чесно, аж розривало зсередини, – зізнається він. – А «дорога життя»! На 200 метрів 9 розстріляних машин нарахували. Як зараз пам’ятаю зубну пасту на дорозі, дитячі іграшки, лоток з бутербродами. Страшно! Старалися викластися просто на максимальний максимум, щоб хоч чимось допомогти людям з цих деокупованих територій. Вони і так занадто багато винесли…
Та пізніше Олегові Карпенку довелося побачити іще більш значні руйнування. Уже на Миколаївщині.
– Понівечені будинки, техніка вже не були для нас сюрпризами, таке ми бачили і тут, але, коли добиралися до місця роботи, проїжджали два села-привиди. Уявіть, там навіть собак не було, не те що людей, – згадує він. – Лінії на півдні трохи відрізнялися від наших, але специфіка роботи та ж. За два тижні, які там пропрацювали, встигли близько 15-20 кілометрів зробити. Старалися ділянку побільше охопити, бо в деяких селах люди без світла просиділи вже по 7-8 місяців. Ми ж, на відміну від колег із заходу, вже добре знали, як працювати на небезпечних ділянках. Взагалі у той час ми, мабуть як ніколи, відчували себе надзвичайно потрібними. Все-таки енергетична безпека країни – це дуже важливо, а ми – ті малесенькі гвинтики, які її забезпечують. Тож попри найскладніші умови маємо завжди бути у строю енергетичної армії. Як не ми, то хто?