«В енергетиці я 10 років, і жодного дня не пожалкував, що обрав такий фах. Навіть війна не змогла цього змінити!»

Села Ічнянської дільниці Прилуцького РЕМ – територія, яка в період активних бойових дій на Чернігівщині була окупована рашистами, а тому дістатися в місця пошкоджень мереж було доволі непросто навіть після того, як ворог нарешті покинув нашу область. Незважаючи на це, старшому майстру дільниці Ігорю Дяді це вдавалося добре.

– 24 лютого 2022-го… О 6.30 мені подзвонив батько (він теж працює старшим майстром у Прилуцькому РЕМ). Із новин ми обоє вже знали, що почалося вторгнення росіян, тож почали радитись, що робити далі, – згадує він. –  Я зібрав документи, найнеобхідніші речі і… поїхав у РЕМ. Так, тривога була, і чимала, але роботу на задній план ніхто не відставляв. Того дня нас відпустили додому, але я просидів на роботі аж до вечора. Дістатися на Ічнянську дільницю можливості не було, а ось про пошкодження в мережах я вже знав. Обстріляні трансформатори, побиті осколками опори, перебиті дроти, пошкоджені ізолятори… На жаль, всі ці проблеми були не одичними, а масовими. І не лише на Ічнянщині. Оскільки виїхати в ту частину району я не міг, почав зв’язуватися з енергетиками різних підприємств (а вони є майже у кожному селі), саме вони і допомагали у критичних ситуаціях. Сам же на територію дільниці я вперше потрапив аж наприкінці березня. Рашисти потроху почали відходити, тож, заздалегідь розвідавши ситуацію, я приїздив у села, що постраждали від ворожої навали. А з 1 квітня їздив туди уже щодня.

Енергетиків люди зустрічали з величезною радістю, адже в деяких селах понад місяць довелося обходитись без електропостачання.

– Місця найбільших пошкоджень мені підказували місцеві енергетики, тож я чітко розумів, куди треба відправляти наші бригади. Однак було одне «але». Територію, куди ми мали виїжджати на ремонти, треба було попередньо обстежити. Ми ж розуміли, що рашисти могли там залишити перед втечею. Військові попередили: їздити лише дорогою, з асфальтового покриття не з’їжджати ані в поле, ані в ліс. А як так можна, коли у нас лінії проходять і там, і там? Не всі ж вони над дорогою. Хоча насправді часто, коли починався, наприклад, з’їзд у ліс, я зупинявся і на власні очі бачив прикопані протитанкові міни, розтяжки. У такому випадку далі не їхав і не йшов, а відмічав ці місця палками та шматками тканини. Уже згодом побачив, як вручну прибираються протитанкові міни, то на польових дорогах сам відкидав їх на окраїни і помічав, було і прямо на блок-пости відвозив. А якийсь час із нами навіть їздили автоматники, бо, хоч рашисти і відійшли, небезпека зустрітися з ними залишалася ще довго – до середині літа їх виловлювали то тут, то там на території району. Українська приказка каже: «Сім раз відмір і один раз відріж», я ж людина, яка і десять раз поміряє, – сміється Ігор. – Сотні разів у житті переконувався, що це правильно. У той же час продумувати все до дрібниць було просто необхідно, бо, відправляючи людей на роботу, я мав бути впевнений, що повернуться вони живими і здоровими.

Зараз Ігор продовжує працювати на своїй Ічнянській дільниці, радіє, що у той складний час поряд з ним були колеги, на яких можна покластися, і мріє про Перемогу:

– В енергетиці я 10 років, і жодного дня не пожалкував, що обрав такий фах. Навіть війна не змогла цього змінити! Навпаки – вона ще раз показала, що, по-перше, що я дуже люблю енергетику, по-друге, що поряд працюють справжні професіонали, а по-третє, що усі вони просто хороші люди, які готові у складну годину підставити своє плече. Зараз же хочеться одного – стабільності. Щоб закінчилась війна, усі хлопці повернулися додому і ми знову усі разом розбудовували свій район, а разом із ним – мирну і сильну країну.