«Хочеться допомогти мешканцям прикордоння бодай чимось, а тому їдемо і ремонтуємо. Так, буває страшно, та хто як не ми?»

Майстер Городнянської дільниці Чернігівського РЕМ Олексій Деговець двічі побував в полоні у рашистів – у 2015-му та 2022-му. Незважаючи на це, він продовжує працювати і чи не щотижня виїжджає на ремонти ліній у зону бойових дій.

– 2015 рік… Ми демонтували лінії електропередачі, які знаходились неподалік Монументу дружби (це поряд із пунктом пропуску «Сеньківка») на нейтральній території. Після початку війни стало очевидним, що проводити фестивалі дружби тут більше не будуть, мережі ж перебували на нашому балансі. Виїхали ми туди (всього нас було восьмеро) трьома одиницями техніки. Я тоді ще працював електромонтером, – згадує Олексій Леонідович. – Прибули на місце і почали абсолютно спокійно готуватися до роботи. Однак тільки-но почали демонтувати провід, як нас оточили російські військові зі зброєю в руках.

Енергетиків забрали в камеру тимчасового тримання на пункті пропуску «Нові Юрковичі». Там вони провели понад добу.

– Нас звинуватили, що крадемо їхнє обладнання, хоч потім на пункт пропуску приїхав представник російської енергетичної компанії і підтвердив, що воно наше, – розводить руками Олексій Деговець. – Спасибі, хоч дали тоді зателефонувати рідним, а вже вони сповістили нашим прикордонникам, що ми в полоні.

А поки прикордонники домовлялися про повернення полонених, хлопців по одному виводили на допит, відфотографували у профіль та анфас неначе перед в’язницею і попередили, що більше в’їхати в росію вони не зможуть, бо незаконно перетнули кордон. А ось у 2022-му все було по-іншому…

– 27 лютого з нами зв’язалася староста села Ільмівка, що на самому прикордонні, мовляв, у них вже четвертий день немає світла, – продовжує Олексій Деговець. – Ми з’їхалися у підрозділ, стали групкою, поговорили, їхати чи ні. Вирішили їхати. Ну як людям взимку без світла? Зв’язалися з керівництвом громади, дізналися обстановку. Нас запевнили, що роботи погоджені, російські військові нас запустять на ту територію для проведення ремонту і потім випустять. Поїхало нас знову восьмеро. Частина – ті, хто вже був у полоні тоді, у 2015-му. Доїхали до Ільмівки ми без проблем, а там… нас зустріла черга з БМП. Рашисти стріляли в повітря. Усіх поклали на землю, руки у замку за спиною.

Знову огляди, допити, але вже під прицілом зброї і ненависливими поглядами росіян, а потім…

– А потім нас вивезли на територію білорусі, – зітхає Олексій Леонідович. – Якщо чесно, було враження, що звідти ми вже й не повернемось, тим більше, що буряти, які там стояли, постійно про це говорили між собою. На щастя, за добу нас відпустили. Віддали пакет з документами і телефонами, вишикували в колону по одному, сказали, що маємо покласти одне одному руки на плечі і отак бігти по прямій до території України. Хто ж зверне з дороги, то… Позаду стояли автоматники. Ми бігли, іншого виходу не було. Коли ж нарешті опинилися у тій же Ільмівці, щастя просто переповнювало. Вдома! 

Для того, щоб після такого повернутися до звичного життя, Олексієві Деговцю, як й іншим його колегам, знадобився час. Небагато. Уже невдовзі усі вони знову були на своїх робочих місцях.

– Життя у людей на прикордонні непросте. Щодня очікуй, що щось може прилетіти. Якщо ж іще й необхідних енергоресурсів немає… Хочеться допомогти їм бодай чимось, а тому їдемо, ремонтуємо. Так, буває страшно, а що робити? Хто ж як не ми? – посміхається енергетик.