«Їдеш окупованим селом, а люди тобі в очі дивляться. Дивляться і мовчать. І ти розумієш, що на тебе розраховують»

– Ближче до п’ятої ранку 24 лютого 2022-го мені наснилось, як сусід розвантажує дрова. Відкрив очі – темно. Подумалось: дивно, навіщо вночі ті дрова тягати, та й як він це робить, що аж скло у хаті труситься. Спати вже не хотілося, тож вийшов на вулицю. Із боку Хотівлі стояла заграва від вибухів… –  згадує електромонтер з експлуатації розподільних мереж Тупичівської дільниці з експлуатації розподільних мереж №3 Городнянської дільниці Чернігівського РЕМ Геннадій Туз. – Звісно, я одразу здогадався, що сталося. Почав телефонувати рідним, колегам у Чернігів, та всі мені тільки говорили, щоб я не видумував, мовляв, яка війна? А вже за годину колона російських танків під’їжджала до наших сіл… Із того часу колони ворога у Тупичеві ми бачили майже щодня. Однак обличчям до обличчя з їхніми військовими не стикалися. На початку і в кінці Тупичева столи російські блокпости, тож всередині села можна було пересуватися вільно. Що цікаво, на тих блокпостах росіяни перевіряли… українські паспорти, неначе могли в них щось зрозуміти.

І хоч ситуацію у цій прикордонній громаді не можна було назвати безпечною, енергетики щодня ходили на роботу.

– Спочатку ще зв’язувалися з диспетчером, щоб дізнатися, де є проблеми, а потім зв’язок пропав. Виїжджали на ремонти на свій страх і ризик. І не машиною, а велосипедами. Брали з собою матеріали, на опори підіймалися на кігтях. Були побиті лінії, збиті опори. Щоправда, тоді опор ми не міняли – натягували провід через кілька прольотів. Робили, що могли. Та й як по-іншому? Їдеш селом, а люди тобі в очі дивляться. Дивляться і мовчать. І ти розумієш, що на тебе розраховують. Тому від роботи не відмовлявся ніхто. Найпечальнішим було інше – коли хочеш щось зробити, а не можеш. Так, у той період Городнянщина на якийсь час взагалі залишилася без світла. Була пошкоджена високовольтна лінія. А в одному із наших сіл виробляли борошно. То це виробництво нам вдалося заживити через мережу 10 кВ, щоб хоч там світло було і воно працювало, іншим же споживачам електропостачання обмежили, – розповідає Геннадій Олександрович. – Треба сказати, всі до цього поставилися з розумінням, та і зараз аж таких проблем зі споживачами, навіть у період дії графіка погодинних відключень, у нас немає.  

І хоч зараз робота тупичівських енергетиків вже устаткувалася (снаряди, на щастя, до їхніх мереж не долітають), вони готові до всього.

–  Я тут працюю із 2002 року і полишати цю роботу не збираюся, – каже Геннадій Туз. – Чекаємо на Перемогу! І робимо все, аби вона якомога скоріше прийшла. Маю одну мрію, яку обов’язково здійсню, щойно росія підійме білий прапор – піду на полювання. Це моє найбільше захоплення, яке уже третій рік поспіль фактично стало забороненим. Бачу його хіба що у снах. Але вірю, що скоро наше життя повернеться у мирне русло і ми знову житимемо так, як хочеться того нам, а не сусідній країні!