«Ми готові до будь-яких викликів. Практику вже маємо!»
– До останнього я не вірив, що почалася повномасштабна війна, не думав просто, що російська нація до такого дійде. Уже коли росіяни зайшли на територію нашого села, зрозумів, що добром все це не закінчиться. Будь-яка провокація – і вони знищать і село, і людей, – говорить майстер Тупичівської дільниці з експлуатації розподільних мереж №3 Городнянської дільниці Чернігівського РЕМ Олександр Чех.
У період лютого-березня 2022 року йому довелося не раз зіштовхнутися з ворогом, адже навіть у той складний час разом із колегами він намагався будь-що забезпечити електропостачанням споживачів своєї дільниці.
– Ой, та чого тільки не було! Лінію 0,4 кВ обстрілами пошкодило. Дріт під напругою просто на вулиці лежав. Ходив до них і просив, щоб дали відключити, бо ж, не дай бог, людей повбиває. Не дали… Довелося порушити правила безпеки – узяв драбину, поліз до лінії і під напругою підняв нагору той дріт. А що було робити? – згадує Олександр Іванович. – Ось Бурівка і частина Тупичева тижнів зо три без світла просиділа. Не давали рашисти підключати, хоч роботи там було не так вже й багато. Та й взагалі усі роботи, які і вдавалося виконати, виконувались на свій страх і ризик, адже зв’язку із диспетчерською у нас не було. Додзвонитися я міг лише на стаціонарний телефон. Коли треба було здійснити якесь перепідключення, виходив у Городні на працівницю енергозбуту. Вона бігла шукала чергового на підстанції, той їхав на об’єкт, я ж зі свого боку через блокпости пробирався до місця перепідключення. Звісно, однозначно, чи уже відключив черговий лінію, я не знав. Розраховував приблизно – 40 хвилин йому добиратись до підстанції, накидав ще хвилин зо 20 і виконував роботи. Якось отак і працювали. Дійти згоди з рашистами було неможливо, бо й між самими їхніми підрозділами не було ніякої злагодженості, взаєморозуміння. Одні давали дозвіл на роботи, коли ж ти приїжджав на місце, інші повідомляли, що не пустять на об’єкт, а як опиратимешся, то поряд уже чатує снайпер. У Бурівці, було, навіть паспорт забрали. Поїхав я з головою сільгосппідприємства вздовж лінії. Не давали нам ЛЕП-10 кВ підключити, а тут врешті-решт місцева влада домовилась. На блокпосту переписував якийсь бурят мої дані з паспорта, дійшов до дати народження і запитав, що означає «серпень», а я візьми і бовкни, що то «январь». От інший росіянин, що поряд стояв, і забрав документи. Щоправда, коли вдруге там проїжджав, паспорт віддали, мовляв, старший наказав.
Заходили рашисти і на територію самої Тупичівської дільниці.
– Схеми звідти я повиносив заздалегідь, – каже Олександр Чех. – Рації у нас побачили, то наказали розбити. Я відмовився. Ну ось навіщо їх розбивати, коли можна просто перевірити, які канали вони ловлять? Потім забрали мій мобільний телефон. Почали дивитись, але що там у мене? Серед фотографій одноманіття – дерево лежить, дріт висить, опора пошкоджена. Думаю, таке у більшості енергетиків. Примусили витягнути sim-картки. Подивились на них і вставили назад. Із цікавості запитав, що вони там шукали. Відповіли, що я міг туди щось впаяти, щоб фіксувати переміщення їхньої техніки. Можна сказати, що нам іще пощастило, бо на той час росіяни не були такими озлобленими, йшли ж-бо переможцями на нашу землю. Зараз, мабуть, усе було б по-іншому…
Після відходу рашистів з Чернігівщини тупичівські енергетики почали оперативно відновлювати електропостачання в оселях своїх споживачів.
– Робили все своїми силами. Ось тільки технікою та пальним допомогли місцеві сільгоспвиробники. В інших куточках області ситуація в мережах була гіршою, ніж у нас, отам додаткова допомога персоналу була потрібнішою. Ми ж до третього травня всіх заживили. Зараз пошкодження через обстріли на території нашої дільниці трапляються нечасто, але ми готові до будь-яких викликів, – підсумовує Олександр Іванович. – Практику вже маємо!