19 червня, у День медичного працівника, в Україні вітають всіх, хто присвятив своє життя служінню людському здоров’ю. Протягом останніх кількох місяців ці люди тисячі раз довели, що є представниками однієї із найпотрібніших професій у світі. А тому ми хотіли б познайомити усіх вас із її яскравою представницею – медичною сестрою АТ «Чернігівобленерго» Світланою Філоненко. Працює у компанії Світлана Феодосіївна не так давно – всього кілька років, проте навіть за цей недовгий час вона встигла завоювати авторитет у колективі і беззаперечну любов своїх «пацієнтів». Завжди бадьора, усміхнена і налаштована на позитив вона заражає ним усіх, хто заходить до її кабінету.

– Стати медиком я мріяла з дитинства. Вірніше, навіть не просто медиком, а лікарем-хірургом, – зізнається Світлана Феодосіївна. – Однак не судилося… Сім’я наша (а жила я разом із мамою та сестрою) була не з багатих, тому після закінчення школи я пішла навчатися в медучилище, а після нього одразу ж працювати. Фактично мою долю визначив директор медучилища. Закінчила навчання я з відзнакою, тож він обрав мені одне з найкращих місць для роботи – дитячу поліклініку. Ось тільки для мене це стало справжньою трагедію, я ж-бо мріяла про хірургію. На жаль, тоді нікому було підказати, що я одночасно можу і працювати, і навчатися в інституті. Може, тоді моя мрія і здійснилась би… Хоча… згодом я настільки звикла до роботи з дітьми, що просто не уявляла себе на іншому місці – 16 років пропрацювала в дитячій поліклініці, а потім іще 10 років у дитячому санаторії. Звільнилася лише тоді, коли після реорганізації санаторій практично перестав функціонувати.

Основні завдання медичної сестри «Чернігівобленерго» – передрейсовий огляд водіїв, організація медичних оглядів працівників підприємства, ну і, звісно ж, надання медичної допомоги енергетикам, які цього потребують.

– Робочий день у мене починається о 7.30, але зазвичай я приходжу раніше, бо чимало водіїв, які мають виїхати зранку на роботу, приходять ще до 7. Якщо чесно, випадки, щоб когось із них відсторонили від роботи, трапляються дуже рідко. Та й то їх основна причина – високий тиск. Щодо медоглядів… Домовляємось із лікарнями, які можуть їх зробити. Щоправда, зараз, після закінчення активних бойових дій в області, чимало закладів ще не повністю відновили своєї роботи, тож в основному енергетики обстежуються у військовому шпиталі, з яким наше Товариство пов’язує тісна багаторічна співпраця. Ретельно слідкуємо, щоб кожен працівник підприємства вчасно пройшов медогляд, адже від цього найперше залежить, чи зможе він виконувати свої робочі завдання без ризику для здоров’я та життя.

Свою роботу вона любить до нестями, зізнається Світлана Філоненко, адже це постійне спілкування з людьми, без якого вона не уявляє жодного свого дня. Саме тому і в період активних наступальних дій російської армії, опинившись за сотні кілометрів від дому, зробила все, щоб бути корисною іншим.

– 20 лютого я пішла у відпустку – вирішила поїхати підлікуватися в санаторій «Хмільник», що у Вінницькій області, – згадує Світлана Феодосіївна. – Отам мене і застала війна. Перші два дні в мене була просто істерика. Я не знала, як повернутися додому, родина умовляла залишатися там, я переживала, що буде з рідними тут, у Чернігові. Коли ж зрозуміла, що добратися до міста я вже просто не зможу, вирішила діяти. Санаторій із 24 лютого припинив свою діяльність і став прихистком для біженців – туди тікало чимало людей із Донецької області. Постріляні машини, поранені і перелякані дорослі та діти, домашні улюбленці у клітках і без… Чого ми там тільки не побачили! Хтось тікав у чому був. У цих людей не було ані грошей, ані їжі, ані речей. Працівники санаторію розселяли усіх цих біженців, надавали першу медичну допомогу, і навіть організували харчування – носили із дому продукти і варили їсти на невеличкій електроплитці (їдальня санаторію на той час також припинила свою роботу). Я пішла до старшої медичної сестри, розповіла, хто я така, і запропонувала свою допомогу. Із того часу, як і всі медпрацівники санаторію, заступала на нічні чергування, а вдень допомагала готувати для біженців. Усім працівникам «Хмільника», які тоді були поряд, я дуже-дуже вдячна! По-перше, бо не залишилася у тій критичній ситуації без діла, а по-друге, я підтримувала їх, а вони – мене, так пережити той період вдалося набагато легше. При цьому щодня я, звісно ж, зідзвонювалася з рідними, щоб дізнатися, як вони, і підтримати бодай словом. А щойно прочитала у новинах, що відкрилася дорога до Чернігова через Остер, почала шукати людей, які допомогли б мені виїхати. І мені пощастило! Вінницькі волонтери, які везли сюди гуманітарну допомогу, узяли мене із собою.

11 квітня Світлана Феодосіївна вже була на роботі.

– Це була величезна радість! Коли зайшла у свій кабінет, по обличчю самі по собі потекли сльози. Раділа, що тут усе ціле, що живі мої колеги, яких звикла бачити під кабінетом щодня, що підприємство нарешті відновлює свою повноцінну роботу і що я й надалі займатимусь тим, до чого вже звикла і що дуже люблю!

***

Шановні медики!

Увесь величезний колектив АТ «Чернігівобленерго» від щирого серця вітає вас із професійним святом!

Ви завжди виконували надзвичайно важливу місію – рятували життя людей. Зараз же, у період повномасштабної війни, яку розв’язала росія, ви стали справжніми сміливими воїнами, які демонструють величезний героїзм та неабияку мужність у процесі своєї повсякденної роботи. Кожен із вас – незламний боєць, який не лише робить усе можливе для порятунку людей, а й вселяє у кожного з них віру, надію і жагу до життя. Нехай же і вас ніколи не покидають здоров’я, щастя, удача та благополуччя, а ваша нелегка праця приносить лише радість.

Зі святом!