Він любив тварин, захоплювався боксом, збирав марки і незвичайні монети, а після Перемоги мріяв професійно зайнятися дайвінгом... 19 серпня 2022 року під час виконанння бойових завдань у селі Зелений Яр Миколаївської області загинув інженер відділу експлуатації будівель і споруд АТ «Чернігівобленерго» Костянтин Смєлов. Йому було всього 23...

Народився Костянтин 25 квітня 1999 року. Після закінчення школи вступив до Чернігівського національного технологічного університету на спеціальність «будівництво та цивільна інженерія», паралельно ж навчався на військовій кафедрі.

– Костя завжди був дуже самостійним, відповідальним і цілеспрямованим, – згадує мама героя Яніна Смєлова. – Тому працювати почав ще під час навчання. А ось в «Чернігівобленерго» прийшов уже після закінчення університету – у 2021-му. Роботу свою він любив, завжди з теплотою говорив про колектив, тож ми навіть подумати не могли, що колись він захоче стати військовим. Усе змінилося 24 лютого 2022-го… У перший же день повномасштабного вторгнення Костя вже рвався на фронт. Я, як мама, звісно ж, відмовляла. Та він доводив, що є військовозобов’язаним, а отже має сам якомога скоріше з’явитися у військкомат. І ось одного дня разом із татом вони вирішили піти в місцеву територіальну оборону. Прийшли на пункт видачі зброї, про який усі в місті знали, а я з ними. Ну не могла полишити родину, і все тут! Вирішила, що, раптом що, зможу попрацювати медсестрою. Однак до нас черга так і не дійшла. Над головами загудів дрон і військові крикнули, щоб ми розбігалися в укриття. Заховавшись за якоюсь металевою спорудою, ми вичекали якийсь час і ні з чим повернулися додому. Живемо ми в центрі міста, тож боялися, що сюди прилітатиме найперше і майже одразу ж перебралися в будинок батьків, що був ближче до окраїн, але саме там снаряди постійно літали просто над нашими головами, тож згодом ми виїхали з міста у Вінницю. Костю забрали з собою. На початку квітня, коли рашисти вийшли з території Чернігівської області, всіх працівників «Чернігівобленерго» викликали на роботу. Костя теж поїхав, але думка про мобілізацію його, як виявилося, так і не полишила. Щодня він говорив мені про обов’язок кожного чоловіка захищати батьківщину, щодня ділився думками щодо бойових дій, а невдовзі зателефонував і сказав, що його викликають у військкомат. Думаю, що то могла бути і неправда. Скоріше за все, просто не хотів мені зізнаватися, що сам туди пішов. На наступний день після того дзвінка Костя вже був у військкоматі, а ще за день разом з іншими мобілізованими виїхав на навчання у Львівську область. На Львівщині вони пробули майже півтора місяця. Про навчання Костя завжди розповідав із захватом, усе старався робити там правильно. Уже тоді він розумів, що навіть у своєму молодому віці як офіцер запасу буде керувати іншимим людьми, а значить і відповідатиме за їхні життя.

На Миколаївщину молодший лейтенант Костянтин Смєлов поїхав командиром взводу батареї батальйону. У його підпорядкуванні було 37 мобілізованих військовослужбовців різного віку.

– Потреб у них було чимало, тож Костя контактував з різними волонтерами, просив нас допомогти з придбанням найнеобхіднішого – дронів, компасів, маскувальних сіток тощо. Завжди розповідав що і для чого замовляє, – говорить Яніна Смєлова. – Востаннє я розмовляла з ним 18 серпня. Недовго. Костя різко перервав дзвінок, а це означало, що він почув щось підозріле або ж поряд хтось з’явився. Після цього із мережі він пропав. Перші дні я ще була спокійною, думала, що просто його взвод десь виїхав. Вони ж-бо мінометники, тож якщо десь була потрібна їхня допомога, хлопці швидко виїжджали, відстрілювалися, а потім так само швидко збиралися і їхали назад. Однак пройшов майже тиждень, а від Кості не було жодної звістки. І це при тому, що 26 серпня він мав приїхати в Чернігів. У Києві на нього вже чекала волонтерська машина з необхідними речами. Зранку цього дня Костя планував узяти з розплідника собаку-вівчарку, щоб на службі вона завжди була з ним, потім забрати речі у волонтерів і виїхати у Чернігів – того ж 26 серпня з-за кордону мав прибути дрон, який він замовляв, плюс колеги Кості зібрали гроші на генератор, який також був їм дуже потрібен. Ми навіть заздалегідь обговорили, якою дорогою він їхатиме сюди з тією собакою і купою речей. А тут тиждень тиші…

25 серпня родині Смєлових вручили сповіщення про смерть сина.

– Кульове поранення… – Яніна Миколаївна змахує сльози. – У той день, коли ми так чекали на нього вдома, наша дитина приїхала у домовині…

У те, що Кості немає, ані мама, ані тато не можуть повірити й досі. Єдиною розрадою для них залишився молодший син. У той же час за можливості вони продовжують допомагати військовим.

– Хочеться зробити все можливе, щоб таких жертв у нашій країні було якомога менше. А може, якась часточка нашої допомоги врятує життя комусь із хлопців, таких, як наш Костя…

Сумуємо... Пам’ятаємо... Чекаємо на Перемогу...