Наші енергетики – незламні! І цей тиждень це вкотре довів. 28 травня 38-річний електромонтер оперативно-виїзної бригади Ріпкинської дільниці Чернігівського РЕМ Максим Чередниченко вперше знову виїхав на робочу зміну. Звісно, на новій машині.

Нагадаємо: 15 квітня о 5:50 машина цієї оперативно-виїзної бригади підірвалася на міні між селами Вербівка та Аткильня Добрянської ТГ. На щастя, наші колеги – і Максим Чередниченко, і його напарник електромонтер-водій Володимир Фещенко – залишились живими.

– Відчуття поки що незрозумілі, – посміхається Максим Чередниченко. – Наче і страху немає, але хто знає, як воно буде безпосередньо на місцях виконання робіт. Бо, як би того не хотів, але й досі постійно згадуєш той день і аналізуєш. Ще тоді, коли ми тільки-но вибралися з палаючої машини і чекали на «швидку», усе прокручував в голові, як воно так сталося, що могли зробити по-іншому, що було б, якби машина впала на інший бік чи ми обоє втратили свідомість. Річ у тому, що за два місяці до того я вже працював на цій ділянці. Щоправда, конкретно до того місця, де підірвалася наша машина, не дійшов буквально кількох прольотів лінії. Тоді ми приїжджали іншою машиною. Доїхали до місця призначення, увімкнули роз’єднувач і повернулися назад. Поряд лісники валили дерева. Все було добре. А тут… У лікарні в одній палаті зі мною лежав військовий із третьою контузією, то він розповідав, як на таких мінах підривалися його побратими. Я вкотре переконався, ми з Володимиром – справжні щасливчики!

Лікарі діагностували у Максима мінно-вибухову травму, закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку та садна голови.

– Наслідки мінно-вибухової травми я періодично відчуваю і зараз, – каже енергетик. – Наче все добре, та час від часу починає різко дзвеніти та паморочитись у голові, однак, порівняно з тим, що могло б бути, то вже дрібниці.

Звісно, 15 квітня розділило життя Максима Чередниченка на «до» та «після».

– Дружина навіть у календарі цю дату відмітила. Другий день народження, ніяк інакше, – сміється він.

Та головне: незважаючи на все, що сталося, питання, чи виходити знову на роботу, в енергетика навіть не виникало.

– Енергетика – мій фах. Навчався я в Чернігівському державному механіко-технологічному технікумі. І ось уже 16 років працюю в АТ «Чернігівобленерго». Можна сказати, це у нас сімейне. Тато теж працював тут, в Ріпкинському РЕМі. Спочатку був електромонтером, потім – диспетчером. Усього цій роботі віддав 36 років, зараз уже на пенсії. Старший брат теж працює електромонтером Ріпкинської дільниці, – розповідає Максим.

До речі, як і батькові, йому не раз пропонували змінити посаду електромонтера на диспетчера.

– То не моє, – зізнається енергетик. – Я люблю роботу електромонтера. Незважаючи на те, сніг надворі чи дощ, шквальний вітер чи гроза, готовий їхати на відновлення об’єктів у будь-який куточок дільниці. А це справжнє щастя, коли маєш змогу займатися тим, що тобі до душі.

Ну що ж, радіємо поверненню у наш енергетичний стрій такого достойного побратима й очікуємо на Володимира Федченка. Хоч його лікування трохи затяглося, бажання дарувати людям світло теж не покинуло!

І ще раз повторюємо: усі наші енергетики – це справжні воїни енергетичного фронту, герої, які щодня долають цілу низку викликів заради одного – комфорту наших споживачів. Хлопці, ви – найкращі ! Залишайтеся такими завжди !