16 червня Бахмаччина попрощалася зі ще одним своїм сином – Анатолієм Шекулою. 12 червня цей воїн світла поповнив небесне воїнство… Страшною та непоправною стала ця втрата і для величезного колективу АТ «Чернігівобленерго» – понад 10 років Анатолій Миколайович був його невід’ємною частиною. Попрощатися з героєм прийшли сотні людей, і не дивно – в історію Чернігівщини своє ім’я він вписав дуже давно.
Народився Анатолій Шекула 2 червня 1979 року у Фастівцях, закінчив місцеву школу, а потім вступив до Глухівського державного педагогічного університету імені Олександра Довженка на спеціальність «початкова школа». Із 2002 до 2005 року працював на посаді контролера Бахмацького РЕМ, а потім пішов працювати вчителем у місцеву гімназію (спочатку викладав трудове навчання, а потім перейшов на посаду вчителя початкових класів). Чутки про класовода-чоловіка розійшлися райцентром дуже швидко. Коли ж батьки зрозуміли, що малеча його просто обожнює і під таким мудрим керівництвом залюбки навчається, у клас Анатолія Шекули, який він мав набрати після свого першого випуску, з’явилася ціла черга.
У 2019 році Анатолій Шекула знову повернувся до АТ «Чернігівобленерго» – тепер уже інспектором групи технічного аудиту Бахмацького РЕМ. На цій посаді його і чекали колеги після закінчення війни. Усі розуміли – раніше Анатолій Миколайович не повернеться, адже вибір боронити рідну країну від окупанта він зробив свідомо.
«У мирному житті він вірив у соціальну і національну справедливість, вірив в українську Україну, брав активну участь у боротьбі за українську церкву та українську духовність, не пропустив жодного національно-патріотичного вишколу, які разом із побратимами-свободівцями щорічно десятками організовував для дітей та молоді Чернігівщини. І завжди, на кожному вишколі, відбирав собі у групу найменших його учасників, бо дуже любив дітей і, очевидно, саме в них бачив майбутнє держави.
Він готувався до цієї війни. Кілька років тренувався та навчався для того, щоб дати ворогу гідну відсіч. Навряд чи колеги здогадувалися про те, що завжди чемний, скромний та ввічливий вчитель молодших класів Анатолій Миколайович задовго до повномасштабного вторгнення вступив до лав резерву Сил спеціальних операцій та проходив військову підготовку, щоб у перші місяці московського наступу захищати рідну Чернігівщину у складі групи армійського спецпризначення. Потім була 47 бригада наступу «Магура» – карколомні штурмові дії на Запорізькому напрямку, героїчна оборона Авдіївки і… трагічна загибель під час виконання бойового завдання.
Все колись закінчується, війна теж, скоріше за все, колись закінчиться. Комусь із нас, можливо, навіть вдасться дочекатися перемоги над росією, хтось із нас продовжить боротьбу за соціальну та національну справедливість, але тяжко усвідомлювати, що в перших шеренгах вже не буде тебе, друже Анатолію» – висловився від імені побратимів Анатолія Шекули член Всеукраїнського об’єднання «Свобода» Володимир Брюховецький.
– Від нас пішла, дійсно, дуже добра, дуже світла, дуже талановита людина, справжній патріот, який жив майбутнім України. Вірити у це не хочеться, не можеться… – говорить колега і кращий друг Анатолія Миколайовича Олексій Єщенко. – Ми з Толею дружили понад 30 років. Я завжди був впевнений, що якщо щось трапиться зі мною, він потурбується про мою родину, бо на нього можна було покластися завжди, за будь-якої ситуації, а воно он як… Толя кілька разів був пораненим. Першого разу у липні минулого року осколками йому травмувало кінцівки. Найбільші осколки дістали і він одразу ж повернувся на фронт. Доліковуватися вирішив потім, після перемоги. А наприкінці березня вже цього року після вибуху КАБа отримав закриту травму грудної клітки і 10 днів лікувався в Дніпрі. Багато хто після цього говорив, що йому пора допомагати захисникам уже в тилу, однак він категорично відмовився: «Своїх хлопців я не покину». Цього місяця Толі виповнилося 45 років. У суботу, 15 червня, він мав приїхати в Бахмач, щоб вклеїти у паспорт чергове фото. Цього дня він і приїхав, але уже назавжди…
Анатолію Миколайовичу, спочивайте в мирі! На жаль, не встигли ви побачите те, заради чого жили, робили усе можливе і врешті-решт віддали найцінніше – своє життя. Спасибі вам за мужність, витривалість, неабияку силу духу і непохитну віру в Україну! Обіцяємо продовжити вашу справу, бо така жертва просто не може бути даремною!
Р.S. Шановні мешканці Чернігівщини! На сайті Електронних петицій Офіційного інтернет-представництва Президента України зареєстрована петиція №22/228404-еп про присвоєння звання Героя України Шекулі Анатолію Миколайовичу (посмертно) https://petition.president.gov.ua/petition/228404... . Давайте разом зберемо необхідних 25 тисяч голосів для її розгляду! Анатолій Шекула точно достойний цього звання!
